Початок 2020/21 МР для українського ринку борошна ознаменувався падінням як виробництва, так і експорту.
При цьому експортні ціни поповзли вниз, тоді як ціни на пшеницю невблаганно зростають. Як зростає і експорт пшениці з України: на 15 вересня експортовано майже 30% із запланованих 17,5 млн тонн. Це практично за 2 місяці !Що буде далі, як виживати та розвиватися борошномельній галузі? Останніми роками нас усе частіше хвилюють запитання: «Хто винен і що робити?». Вважаю, не завадить розглянути, а як усе виходить у Туреччини.
Примітка: тут і далі всі обсяги борошна в огляді даються в чистому продукті. Не в пшеничному еквіваленті!
Туреччина - це країна, де виробництво борошна вперше розпочалося приблизно 12 000 років тому (10 000 до н.е.), сьогодні є світовим лідером з експорту борошна.
Млини з виробництва пшеничного борошна присутні майже в усіх провінціях Туреччини, причому найбільша кількість заводів знаходиться в Коньї, Мерсіні, Баликесірі, Газиантепі. На даний час, за даними Європейської асоціації борошномелів, у Туреччині діють близько 550 млинів. Загальний обсяг виробництва борошна становить 12 млн тонн. Коефіцієнт використання виробничих потужностей становить 45%, а загальна потужність оцінюється в 30 млн тонн. Однак це не означає, що всі млини працюють у половину потужності. У Туреччині багато невеликих млинів у малих містечках і селах. Для них навіть зараз виробляється борошномельне обладнання з аналоговим управлінням на відміну від сучасних автоматичних комплексів. Виробники обґрунтовують це вимогами замовників, а ті пояснюють це відсутністю на периферії висококваліфікованих кадрів, які вміють користуватися сучасним обладнанням. Так от, ці млини працюють не постійно, а лише для задоволення місцевих потреб. Великі ж млинові комплекси, такі як Hekimoğlu Un Fabrikası Tic. ve San. A.Ş. (Конья), Ankara Un Sanayii A.Ş. (Анкара), Büyük Hekimoğulları Gıda San. Ve Tic. A.Ş. (Конья), Mersin Un San. ve Tic. A.Ş. (Мерсін) та інші, що охоплюють своєю продукцією всю країну, працюють не менше ніж на 80% потужності. Млини експортоорієнтовані, знаходяться в приморських або прикордонних (Ірак, Сирія) містах, використовують свої потужності повною мірою.
Населення Туреччини близько 85 млн осіб, щорічно країну відвідує близько 40 млн туристів – це для розуміння внутрішнього ринку.
Споживання виробів із борошна в Туреччині на душу населення є одним із найвищих у світі. Лише традиційних 250-грамових буханок хліба споживається 6 млн на день. Це і національні особливості, і висока вартість інших продуктів харчування. Крім того, незважаючи на світськість, у країні сильні ісламські антиалкогольні традиції. Отже, високим є споживання кондитерських виробів, таким чином замінюючи задоволення від вживання алкоголю солодощами.
Туреччина вперше експортувала близько 5,5 тис. тонн борошна в 1985/86 МР. У 90-х роках експорт коливався від 180 до 862 тис. тонн, а рубіж в 1 млн тонн експорту Туреччина різко переступила в 2005 році. Починаючи з 2015/16 МР, обсяги щорічного експорту перевищують 3,5 млн тонн.
Останніми роками світовий ринок борошна зменшувався, але частка Туреччини не змінювалася, близько 30% світового ринку борошна – це турецький експорт. Незважаючи на пандемію та поточні логістичні проблеми, особливо в прикордонних районах Іраку і Сирії, борошномельний сектор Туреччини зберіг високий рівень експорту попередніх років. Експорт пшеничного борошна з Туреччини протягом перших 2 місяців 2020/21 МР є дещо вищим за торішній експорт за той самий період.
Успіх Туреччини у світовій торгівлі борошном обумовлено безліччю факторів:
- самозабезпеченість пшеницею;
- інвестиції в нові млини та модернізацію старих;
- географічне положення;логістичні переваги;
- політика Турецької ради із зерна (TMO) і режиму внутрішньої переробки (IPR);
- вартість побічних продуктів;
- виготовлення на замовлення нетрадиційних продуктів;державні програми підтримки НДДКР;
- діяльність Турецької федерації виробників борошна;
- високий попит на хлібобулочні вироби.
Одним із факторів, який впливає на позицію Туреччини у світовій торгівлі борошном, є її самозабезпеченість якісною пшеницею. В результаті імпортна пшениця використовується для поліпшення якості борошна. На галузь негативно вплинуло те, що у відповідь на раптове знецінення валюти в 2018 році і побоювання, що експорт борошна сприятиме зростанню цін на внутрішньому ринку, у вересні 2018 року уряд Туреччини ввів заборону на експорт борошна з вирощеної всередині країни пшениці. Тому турецькі борошномели могли експортувати лише борошно, вироблене з імпортної пшениці, що не вплинуло на багаторічне лідерство країни на світовому ринку.
Цей успіх є результатом поєднання декількох факторів, створених турецькими виробниками борошна. Поліпшення ситуації в борошномельній промисловості та інтенсивні інвестиції в сектор в 1990-х роках викликали надлишок виробничих потужностей у 2000-х роках. У результаті експорт збільшився, особливо до Іраку та країн Близького Сходу. Турецьким виробникам борошна вдалося створити високоефективну торговельну мережу, яка дозволяє експортувати до 160 країн.
Добре відома та розвинена промисловість із виробництва борошномельного обладнання в Туреччині також є перевагою для постійного підвищення продуктивності та модернізації її борошномельних заводів.
Млини-експортери мають можливість виробляти від 1500 до 5000 тонн на день, їхня мета полягає в тому, щоб максимізувати потужність. Таким чином, вони можуть успішно працювати з помірним рівнем прибутку 6-8%, що є звичайним стандартом для борошномельного млина.
Часто турецькі борошномели працюють із рівнем прибутку менше 5%, а іноді і в «мінус» для того, щоб не втратити покупців і не зупиняти виробництво. А чи можливо у нас таке? Якось не доводилося чути. Ну, звичайно ж, окрім збиткової роботи державних млинів...
На відміну від українських експортерів, які працюють майже виключно на передоплаті, турецькі борошномели використовують різні види відстрочки платежу. Як цілком офіційні та записані в контрактах акредитиви, так і просто усні домовленості. Так-так, саме усні! Наприклад, експорт до Іраку майже повсюдно засновано на особистих контактах і усних домовленостях.
У Туреччині Міністерство науки, промисловості та технологій фінансує дослідницькі проєкти, які виконуються в університетах та інших державних і приватних організаціях, через свої різні грантові програми. Використовуючи ці програми, більшість великих млинів відкрили та розширили свої науково-дослідні лабораторії. Крім того, деякі університети, розташовані у великих борошномельних регіонах, створили програми професійного навчання для задоволення потреб млинів у фахівцях. У результаті цих інвестицій борошномельні підприємства стали здатні забезпечувати високу якість своєї продукції, відповідати вимогам клієнтів і виробляти продукцію за індивідуальним замовленням, призначену виключно для експорту. Це означає, що вони мають розуміти кінцевий продукт і легко адаптувати свій млин до певних видів продукції.
Географічне положення
У борошномельній промисловості сировина становить до 80% вартості проданого товару. Туреччина географічно зручно розташована серед країн-постачальників пшениці, таких як Росія, Україна, Казахстан, Болгарія, і регіонів-споживачів борошна, таких як Північна Африка та Близький Схід. Країна також знаходиться на торговому шляху до Південно-Східної Азії.
Крім власного врожаю пшениці в 20 млн тонн, Туреччина щорічно імпортує від 3-4 млн тонн зернової, з яких 70% постачається з країн Чорного моря. І майже половина пшеничного борошна продається до сусіднього Іраку, який є другим за величиною імпортером на світовому ринку борошна. Більшість африканських країн – важливі споживачі турецького борошна. Туди з турецьких портів експортується до 1 млн тонн щорічно.
Роль держави на ринку зерна Туреччини
Турецька зернова рада – TMO (Toprak Mahsulleri Ofisi) відіграє важливу роль на ринку зерна Туреччини. Заснована у 1938 році, ТМО є автономним державним господарським підприємством з обмеженою відповідальністю, що працює, відповідно, на державний капітал. Місія TMO визначається як «вживання захисних заходів для виробників і споживачів шляхом регулювання ринків сільськогосподарської продукції, особливо ринку зерна, у своїй сфері діяльності та зберігання запасів на випадок надзвичайних ситуацій». TMO діє як резервне сховище для стабілізації цін виробників і споживачів при виробництві пшениці, а також як державний орган на ринку зерна. Вона закуповує зерно різними способами, в тому числі на товарних біржах і через ліцензовані склади, через свої філії по всій країні.
ТМО – це своєрідний симбіоз ДСБУ «Аграрний фонд» і Держрезерву. Ось лише матеріальних ресурсів і повноважень у ТМО куди більше. Тому і настільки помітним є вплив на внутрішній ринок зерна та борошна. Це єдина державна структура в галузі, всі млини в країні є приватними. Нікому з топменеджерів або політиків у Туреччині, власне, як і в більшості інших країн (окрім України, звісно), не спаде на думку сказати: «...Я вважаю, що в аграрної країни має бути така державна аграрна корпорація... Її можна використовувати для залучення інвестицій…»
Уряд Туреччини застосовує високі тарифи на зерно для захисту внутрішнього ринку, і, отже, існує значна різниця в цінах на вітчизняне та зарубіжне зерно. При цьому уряд заохочує експорт борошна, звільняючи імпорт пшениці від тарифів відповідно до політики режиму внутрішньої переробки, якщо оброблене борошно з доданою вартістю експортується. Згідно із Всесвітньою митною організацію, «внутрішня переробка» означає митну процедуру, відповідно до якої певні товари можуть бути ввезені на митну територію з умовним звільненням від сплати імпортного мита та податків на тій підставі, що такі товари призначено для виробництва, переробки або ремонту і подальшого вивезення. Мета режиму внутрішньої переробки може бути виражена як збільшення експорту завдяки забезпеченню цін на сировину на світових ринках, надання експортній продукції конкурентної переваги на міжнародних ринках, поліпшення та диверсифікація експортних ринків.
У Туреччині ліцензія на внутрішню переробку видається Міністерством економіки, і сертифікат дозволяє імпортувати до Туреччини будь-який тип сировини, допоміжних продуктів, напівфабрикатів і продуктів із зарубіжних ринків, необхідних експортно-орієнтованим виробникам і промисловцям. Експортери борошна отримують імпортні сертифікати, які дозволяють їм імпортувати пшеницю за нульовими тарифами для виробництва та експорту борошна. Крім того, ліцензування допомагає мінімізувати «сірий» ринок.
Такого, як в Україні, коли до 40% обігу борошна випадає із загального обсягу переробки, а також і з оподаткування, в Туреччині бути не може. Саме державного ліцензування переробки зерна давно вже домагається ГО «Борошномели України». До вирішення цієї проблеми на жодні значні зміни у галузі можна не очікувати.
Система дозволяє мельнику імпортувати пшеницю без будь-яких митних зборів, щоб експортувати борошно з цієї пшениці до третьої країни. Побічні продукти також можна експортувати або пройти митне очищення після сплати відповідного мита. Ця система дуже жорстко контролюється урядом, і будь-яке зловживання, пов'язане з несплатою мита та податковим шахрайством, суворо карається, аж до багаторічного позбавлення волі.
Як повідомляє USDA-FAS, в 2017 році Туреччина розпочала реалізації нової програми субсидування сільськогосподарської продукції під назвою «Національний сільськогосподарський проєкт». У рамках нової схеми Туреччину розділено на 941 сільськогосподарський басейн у залежності від кліматичних і ґрунтових категорій для субсидування конкретних культур для кожної зони. Загалом субсидуються 19 стратегічних культур, включаючи пшеницю, ячмінь, кукурудзу, жито, овес, тритикале, рис-падді та кормові культури. Туреччина також продовжує виплату премій виробникам і підтримку використання сертифікованого насіння, палива та сільськогосподарського страхування.
Логістичні переваги
Імпортне постачання до Туреччини зі Сходу забезпечує транспортні переваги для її експортних ринків борошна, оскільки вантажі прибувають до Туреччини в контейнерах і залишають їх порожніми, що дає турецьким експортерам борошна логістичну перевагу – ставки на порожні контейнери є на порядок нижчими, ніж в Україні. Іноді, в залежності від напрямку, плата за користування контейнером взагалі не береться – лише за доставку. Ця ситуація також допомагає Туреччині розширити свій експортний ринок борошна.
Завдяки географічному положенню Туреччина стала центром для всіх контейнерних ліній. Великі порти, такі як Мерсін, Ізмір і Стамбул, є портами для збору та розвантаження контейнерів. Наявність контейнерів і розташування ближче до Китаю роблять вартість перевезення та доступність надзвичайно конкурентоспроможними. Майже всі лінії мають великі контейнерні бази в Туреччині.
Багато борошна відвантажується в суховантажах, навалом. По-перше, це знижує логістичні витрати, а по-друге, не всі країни мають контейнерні термінали. Деяким покупцям, зокрема з Нігерії, потрібно щотижневе постачання судновими партіями по 10-12 тис. тонн. Ніхто, крім турецьких борошномелів, не може виконувати такі замовлення.
Вартість побічних продуктів
Туреччина є одним із найбільших виробників комбікормів у світі, й, отже, побічні продукти борошномельного виробництва мають великий попит. Ціна на пшеничні висівки в Туреччині вища, ніж у багатьох інших країнах, із декількох причин. По-перше, через високий рівень інвестицій у молочну промисловість і птахівництво збільшується попит на корми, пшеничні висівки є легкодоступними на внутрішньому ринку, в той час як кукурудза та соя імпортуються. Крім того, ВРХ і вівці в основному знаходяться на стійловій відгодівлі, а не на пасовищах, і на імпортні пшеничні висівки стягується мито.
Висока вартість побічних продуктів на турецькому ринку – ще одна перевага для експортерів пшеничного борошна. Зазвичай на внутрішньому турецькому ринку пшеничні висівки коштують на 30-35% дорожче, ніж на міжнародному ринку. Високі ціни на пшеничні висівки через високий попит із боку комбікормового сектору сприяють глобальній конкурентоспроможності експортерів борошна.
Досягнення насіннєвої галузі
Міністерство сільського господарства USDA-FAS зазначає, що Туреччина внесла помітні зміни до своєї базової політики, пов'язаної з насінницькою галуззю, на початку 1980-х років і перейшла від державної насінницької галузі до насінницької галузі, заснованої на приватних підприємствах, які займаються виробництвом насіння в Туреччині.
Турецька насінницька політика заснована на вирощуванні рослин, підтримуваному державою, а також на приватному розведенні. Виробничі потужності збільшилися завдяки державній політиці, яка підтримує використання та виробництво сертифікованого вітчизняного насіння.
У зв'язку з розвитком сектору сертифікованого насіння в Туреччині виробництво та використання насіння з роками збільшувалося зі 110 тис. тонн у 1996 році до 700 тис. тонн у 2017 році. Держава заохочує використання сертифікованого насіння фермерами. Середня врожайність пшениці в Туреччині збільшилася з 1,98 т/га в 1996 році до 2,36 т/га в 2006 році і досягла приблизно 3,2 т/га на даний час.
Провідна роль Туреччини як експортера борошна, ймовірно, збережеться в найближчому майбутньому, в основному, через поточні політичні заворушення в країнах, які є основними споживачами турецького борошна, і високий попит на хлібобулочні вироби в регіоні на додаток до наявності пропозиції пшениці на внутрішньому ринку та в регіоні. Факторами, які можуть змінити ситуацію, є підвищення політичної стабільності в регіоні, інвестиції в сільське господарство та борошномельні підприємства в країнах, які на даний час залежать від турецького борошна, політичні та логістичні проблеми, а також зміни митних зборів і обмінних курсів на турецьку пшеницю.
Сергій Сакіркін,голова ревізійної комісії спілки «Борошномели України»
